своїх, щоб поспитати, чи дома пан Гвинтовка, як із дверей мов лихий пхнув жінку, трохи коневі під ноги не сунулась; а за нею з макогоном вискочив з хати чоловік.
— Уже ж, — каже, — я тобі дам за ці пісні́! Добравсь тепер я до тебе!
Бачить жінка, що нікуди втікати, давай круг Шрамового коня бігати.
— Ось, — каже, — лихо велике! Хіба нельзя вже й заспівати:
Ой ти, старий дідуга́,
Ізогнувся як дуга́,
А я, молоденька,
Гуляти раденька…?
Чоловік справді вже був сивий, а жінка чорноброва й молоденька.
— Ось постой, — каже, — суча дочко, дай мені тебе за космаки піймати; я тобі покажу́ свою старість!.. Смійся, смійся! Засмієшся ти в мене на ку́тні!.. Морга́й, морга́й! Ось як моргну́ тебе, то й ногами вкриєшся!
Та й давай гасати за нею круг Шрамового коня.
А вона:
— Оддиш бо трохи, Остапе! Бач, як засіпся! А я тобі заспіваю другої, коли ції́ не вподобав.
Та й заспівала, танцюючи кругом та плещучи в долоні:
Коли б мені або так або сяк,
Коли б мені запорозький козак.
То б він мене сюди-туди повернув,
То б він мене до серденька пригорнув!
— Е, так о́н якої ще! — закричав чоловік. — Уже ж тепер від мене не влизне́ш! То-то я бачу, що запорожці щось дуже часто заходять до тебе, суки, води напиться! А в їх не вода на думці!
Та й почав ізнов ганятись за жінкою. А вона бігає круг Шрамового коня та ще більш його дратує.
— Згиньте ви к нечистому! — каже Шрам, — дайте мені проїхати!
— Де ж мені, пан-отче, дітись? — каже жінка. —
