— А їв він сьогодня, чи має полювати натщесерце? — спитав Моуглі. Се було для нього питанням смерти і життя.
— У досвіта ззів він вепря, а потім води напився. А вже Шер-хан не буде поста держати навіть тоді, коли збірається віддячити своєму ворогові!
— Ой, дурень, дурень! Він зробив, як дитина! То він наївся, напився, та ще гадає, що я буду чекати, поки він і виспиться! Куди ж тепер йому битися! Коли-б нас було з-десяток, ми змогли-б його тепер подужати сонного. Яка шкода, що я не розумію буйволячої мови. Треба, щоб вони відчули, що він тут, а то так не нападуть. — Моуглі приклав пальця до рота і замислився.
— Шер-хан лежить в глибокій балці Вайн-Ганги; та вона ж прилягає до рівнини, що звідси не більш як на пів милі завдальшки. Я можу череду привести кругом через нетрі, а потім спуститись до неї; — але-ж він тоді втіче з того краю, що нижче. Нам треба загородити і сей край. Сірий Брате! чи не можеш ти розлучити череду на двоє? Зроби се для мене!
— Се для тебе зробить инший, — я привів з собою дотепного помічника.
Сірий Брат відійшов і майнув в печеру. Звідти з'явилася велика сіра голова, добре знайома Моуглі і раптом гірське повітря ого-
