лосилося скаженим виттям на всі нетрі — вовковим криком в південь.
— Акело, Акело! — закричав Моуглі, ляпаючи руками. — Я знав, що ти не забудеш про мене! Перед нами важке стоїть діло. Розлучи череду надвоє, Акело! Зажени буйволиць та телят в один бік, а буйволів у другий.
Обидва вовки кинулися до череди, що підняла голови і ревла. Вовки почали кидатися то в один, то в другий бік, і розлучили її на дві частини. В одній були буйволиці з телятами; вони дивилися злістно і тупали ногами, та були напоготові знищити вовка, як тільки він спиниться. В другій частині були всі буйволи старі і молоді; вони теж ревіли й тупали ногами. Вигляд у них був ще грізніший, але в дійсности вони не такі страшні, бо їм не доводиться захищати дітей.
— Що ж тепер робити? — промовив засапуючись Акела. — Вони хочуть знову зійтись.
Моуглі сів на спину Рами.
— Жени биків, Акело, вліво! А ти, Сірий Брате, як ми відійдемо, збери буйволиць, та жени їх до долішнього краю балки.
— Аж куди? — спитав Сірий Брат, чекаючи та вищирівши білі зуби.
