щоб обсмалити вуси тигрові. Де-які з тубольців роблять се для того, щоб захистити себе від духу вбитого звіря, що ніби то може ходити по землі.
— Гм! — промовив Моуглі, здираючи шкуру з передньої лапи. — Так ти хочеш відвезти шкуру до Канхивари, взяти там нагороду і з ласки дати мені одну рупію? Ну, а я тобі скажу, що шкура потрібна мені самому. А ну, діду, прийми геть огонь!
— Як ти смієш говорити так, злидота, з найкращим на все село стрілцем? Талан твій та дурість буйволів допомогли убити тигра. Тигр тільки що наївся, а то-б він не прийшов сюди за двадцять миль в такий час дня. Ти навіть шкури зідрати з нього не можеш як слід, паганий хлопчисько! І ти ще насмілюєшся говорити мені, — мені, Булдео, щоб я не смалив йому вусів! Отже Моуглі, я не дам тобі нічого зі ста рупій, але за те добре наб'ю!
— Присягаюсь биком, що мене викупив! — закричав Моуглі, поспішаючи дійти до плеча тигрового. — Що я — цілий день чи що буду патякати з старою малпою? Ходи сюди, Акело, сей чоловік надокучив мені.
Булдео, що стояв біля тигрової голови, раптом падає на траву і бачить вовка, що стоїть вже над ним вищіривши зуби, а Моуглі спокійно собі здирає шкуру з тигра, ніби то тут нічого й не було.
