гадуете, що Моуглі йшовши з села тяг за собою важку Шер-ханову шкуру. Акела та Сірий Брат ішли за ним, і слід їх яскраво відбився на землі. Аж ось Булдео дійшов до того місця, з якого Акела вернувся назад, щоб заплутати слід. Тут старий ловець щось забурчав, трошки присів, кашлянув, потім встав і почав робити по кілька кроків то в один, то в другий бік. Він відшукував загублений слід, а не відчував того, що ті, котрих він шукав, були так близько від нього. Ніхто не може порівнятися з вовком в умінні не виказувати своєї присутности, а Моуглі, хоч вовки і лічили його за неповоротного, міг появлятися і зникати, як тінь. Вовки разом з хлопцем оточили непомітним кільцем старого ловця, як череда дельфинів оточує пароплав, що йде по морю. Вони ввесь час розмовляли між собою цілком спокійно, бо дуже товстих згуків вовчого голоса не чує людське ухо (так само не може почути людина тонкого пищання кажана і гудіння комах).
— Та се краще, нїж убивство, — промовив Сірий Брат, стежучи за тим, як Булдео спинявся, нахилявся і кректів, вишукуючи слід.
— Він схожий на вепря, що заблудив коло річки в нетрях. Що він каже? — спитав вовк, чуючи, як Булдео щось злістно бурчить собі.
— Він каже, що певно цілі череди вовків скакали кругом мене. Каже він, що ніколи ще
