Трудно переказати те призирство, що вчувалося в голосі вовків, коли вони почули, як затріщали гилля дерев. На них лізли хапаючись люди, а Булдео почав заклинати звірів. Коли вже вовки навилися до схочу, то полягали спати. Як і всі істоти, що живуть з власної праці, вони призвичаїлися до нормального життя, а ніхто не може працювати, не виспавшись як слід.
Тим часом Моуглі пробігав по дев'яти миль за годину. Він дуже радів з того, що не розучився бігати за час перебування свого між людьми. В голові мав він тільки одну думку: як визволити Месуа та її чоловіка з пастки, потім вже він добре віддячить всему селу.
Тільки над вечір він побачив знайомі пасовиська і дерево, під котрим чекав на нього брат в той день, коли він убив Шер-хана. Хоч був він і сердитий на людей, але горло йому стиснуло болем, коли він побачив селянські хати. Він помітив, що селяне вернулися з степу багато раніше, нїж то роблять звичайно. Замісць того, щоб лагодитися до вечері, вони стовпилися під деревом і голосно про щось гомоніли.
— Люди тільки тоді й задоволені, коли роблять один одному пастки, — сказав собі Моуглі; — дві ночи тому, — ох як давно се було! — вони ловили Моуглі, тепер Месуа
