чив, як чоловік Месуа затремтів увесь і вже повернувся ніби то наміряючись тікати до своєї хати.
— Ідіть наперед!… — весело гукнув Моуглі. — Я ж сказав, що вам доведеться чути співи. І будете чути його, аж поки дійдете до Канхивари. Се дари, що дають вам нетрі.
Месуа ублагала чоловіка йти далі, і через який час вони і Вовчиця поринули в пітьму ночи.
Потім, майже коло ніг Моуглі встала з землі Багіра. Вона тремтіла від радощів, що наступає ніч, котру так дуже люблять всі мешканці нетрів.
— Мені сором за твоїх братів, — промурчала Багіра.
— Чому? Хіба вони не добре співали ради Булдеа? — спитав Моуглі.
— Надзвичайно гарно! Надзвичайно гарно! Вони примусили мене забути всю мою гордість. Божусь тим палацом, з якого визволилася я, що співала я ніби вітаючи прихід весни! Хіба ти не чув нашого співу?
— Я мав иншу справу. Спитай Булдео, як подобалися йому ваші співи. Але де ж мої брати? Я хочу, щоб ні одна людина не вийшла сьогодня за сельську браму.
— Нащо потрібні тобі брати твої? — сказала Багіра переступаючи з ноги на ногу.
