тремтіли. Голова її опинилася нарівні з головою Моуглі. Він глянув прямо їй в очі, таким поглядом, як дивився на братів своїх, коли вони обурилися проти нього. Палкий погляд її раптом погас в зелених очах, як гасне світло на далекому маяці. Багіра заплющила очі і схилила голову. Все нижче та нижче хилилася голова її, аж поки Моуглі не відчув на нозі дотик її червоного шерсткого язика.
— Брате! Брате! Брате! — шепотів хлопчик, гладючи пантеру то по шиї, то по спині.
— Заспокойся! Се не твоя вина, а вина ночи.
— Се від пахощів ночи, — з каяттям промовила Багіра. — Вони з ума мене зводять. Як же ти міг про се дізнатись?
Кругом індуського села можна чути ріжні пахощі, і звірі, що мають нюх кращий за инші чуттєві орґани, казяться від тих пахощів все одно, як люди від музики. Моуглі ще тілька хвилин лащив пантеру, а Багіра лежала як кішка, що гріється коло вогню, підобгавши під себе лапи і прищуривши очі.
— Ти хоча і в нетрях живеш, а все-таки не наш, — промовила нарешті Багіра. — А я тільки чорна пантера. Але-ж я люблю тебе, маленький братіку.
— Одначе, як довго розмовляють вони там під деревом, — промовив Моуглі, не звернувши уваги на останні слова пантери. — Певне Булдео багато де чого розповів їм. Скоро
