надійдуть вони, щоб витягти з сільця чоловіка та жінку і положити їх на червону квітку. А сільце як раз вже порожне. Ха! ха! ха!
— Ну, слухай, — сказала Багіра. — Я вже заспокоїлася. Нехай вони знайдуть там мене! Мало хто насмілиться вийти з дому після зустрічи зо мною. Мені не первина бути в клітці і я гадаю, що вони не насміляться зв'язати мене вірьовкою.
— Ну, будь розумною! — сміючись промовив Моуглі. Він почував себе таким відважним, як і пантера, що крадькома пролізла в хатину.
— Ху! — сказала Багіра. — Тут дуже пахне людиною, та за те стоїть така постіль, як та, на котрій я спочивала в клітці королівського саду в Удайпурі… Ну, я лягаю. — Моуглі почув, як затріщало ліжко від ваги великого звіря. — Божуся палацом, що визволив мене, вони будуть уявляти, що впіймали гарну дичину. Ходи сюди і сядь поруч мене, маленький братіку, ми гарне справимо сьогодня полювання.
— Ні, я маю в шлункові иншу думку. Людська родина не повинна знати, що в сьому ділі брав я участь. Полюй сама. Я не маю охоти їх бачити.
— Про мене, хай буде по-твоєму, — промовила Багіра. — А ось і вони.
