Нарада під деревом становилася все голоснішою та голоснішою і нарешті закінчилася диким криком. На улиці з'явився натовп чоловіків і жінок. Вони бігли вимахуючи дрюччям, бамбуковими ломаками, серпами та ножами. Перед вели Булдео і брамин. Чулися вигуки: »Ворожбит та відьма! Подивимося, чи примусить їх вогонь признатись! Підпаліть над їх головами дах! Ми їм покажемо, як давати пристановище вовкулакам! Ні, перш за все треба віддубасити їх. Смолоскипів! Як найбільше смолоскипів! Булдео заряжай рушницю!
Натовп зустрів перепону в дверях: вони були міцно замкнені, але люди зірвали з петельок їх. Сяйво смолоскипів увірвалося в кімнаті і осяяло Багіру. Чорна, як безодня, страшна, як демон, лежала вона в ліжку, простягшись у весь зріст і схрестивши лапи. Наступила мить повного мовчання, невимовного жаху. Люди, що стояли спереду, почали з напруженням пролазити назад. В сю мить Багіра підвела голову і позіхнула, позіхнула виразно, з старанням, спокійно, ніби бажаючи образити рівних собі. Оторочені вусами губи розтулилися; червоний язик коливався; щелеп нижча одвисла так, що було видно частину гарячої пельки, величезні зуби вищирилися всі до одного, а потім замкнули пельку і клацнули так, як ключ в замкові, коли зами-
