слухали мене, як буйволи. Подивися, он вони йдуть!
Газі з синами своїми, мовчазний, як і завше, з'явився на шляху. Річковий намул ще був на їхніх боках, а Газі замислено жував зелену гильку молодого дерева. По вигляду його Багіра помітила, що в сей час не був він володарем над нетрями, а звірем, що боязько йде на розмову з тим, хто не має ніякого жаху. За ним ішли троє синів його, притулившись один до одного.
Моуглі ледве підняв голову, коли Газі промовив: »Доброго полювання!« і слон довго стояв, похитуючись та топцюючись, поки хлопець забалакав, та й то не до нього, а до Багіри.
— Я скажу, що я чув від ловця того, що ти сьогодня лякала, — промовив Моуглі. — Мова йде про одного старого слона, що попався в пастку. Якийсь загострений кілок, що стерчав на дні тої ями, поранив його так,
