Пошли туди всі родини. Хай сарни, безрогі и инші твари займуться сим ділом. Самим вам і з'являтися не треба, поки не оголіють степи. Пусти туди нетрі, Газі!
— А вбивати не треба? Ікли мої почервоніли від крови на Буртпорських степах і не хотілося б знову чути сей пах.
— І мені також. Я не хочу навіть, щоб їх кістки лежали на нашій чистій землі. Хай шукають собі нового лігва. Тут вони не можуть лишатись! Я бачив кров, чув пах крови від тої жінки, що годувала мене… Коли-б не я, вони убили б її. Тільки пахощі трави на тих місцях, де стоять їх хати, можуть заглушити ту кров. Пах крови горить в моїм роті. Пусти туди нетрі, Газі!
— Ох, — промовив Газі. — Так само горіла рана від кілка на моїй шкурі, поки не побачили ми, як вимерло все село і місце те вкрилося зеленою травою. Я розумію тебе. Твоя війна буде нашою війною, ми впустимо туди нетрі.
Моуглі ввесь тремтів від злости і зневаги. Він не встиг огледітись, як слони зникли. Багіра з жахом дивилася на нього.
— Божуся палацом, що визволив мене! — промовила Багіра. — Невже се та гола істота, котру я, коли ми були всі молодими, захищала перед вовчою родиною? Голово нетрів, захисти мене, коли щезне моя сила… За-
