Ради, але… але не відомо мені, куди поділося м'ясо Шер-ханове, і шлунок мій порожній. Тепер хочу я зробити щось такого, що можу бачити і до чого можу доторкнутися: Віддай се село в подарунок нетрям, Газі!
Багіра вся затремтіла і зщулилась. При инших обставинах вона з радістю пробігла б улицями по селу, роздаючи вправо і вліво стусани своєю лапою, або з'явилася б смерком і напалась на людей, що йдуть за плугом, але плян цілковитого знищення цілого села, так щоб воно зовсім щезло з очей, лякав її. Тепер вона зрозуміла, нащо Моуглі посилав її по Газі. Тільки старий слон, що бачив на своєму довгому віку багато всього, міг виконати таке доручення.
— Примусь їх втікти, як повтікали Буртпорці. Хай сама тільки дощова вода буде розпушувати ту землю, що орали вони плугами, а шум дощовий замінить дзижчання веретена. Тоді я з Багірою зроблю собі пристановище в попівській кімнаті, а сарни будуть пити воду з корита, що за церквою! Зроби се, Газі!
— Але ж я… чи то ми, не сварилися з ними, а треба поскаженіти від якої-небудь болісти, або з серця, щоб зважитись руйнувати ті місця, де сплять люди, — промовив Газі, нерішучо хитаючись.
— Хіба в нетрях тільки ви одні їсте траву?
