чотирьох шкап своїх неживими. Тільки Багіра могла зробити їм таку капость, тільки вона могла насмілитись витягти тулуб конячий і кинути його серед улиці.
Селяне не мали сміливости розвести багаття на ніч в степу, і Газі з своїми синами знищив те, що там ще лишалося, а де вже пройде Газі, там трудно щось знайти з ростин. Селяне постановили годуватися торішнім хлібом, якого ще дещиця лишилася, поки підуть дощі, а там думали найнятись в робітники. Та поки скупщик хліба думав, які призначити ціни на зерно, гострі ікли Газі розломили ту стіну його хижки, під котрою стояла велика посудина з зерном, порозламували ту посудину і знищили зерно.
Тоді заговорив брамин. Він молився своїм богам. Можливо, що селяне несвідомо образили якогось бога з нетрів, — казав він, — бо вже видно, що нетрі йдуть грізно на нас.
Послали за головою одної дикої родини гондів, що мандрує в нетрях. Сі маленькі смугляві ловці живуть в глубині нетрів і походять від первістних мешканців сеї країни. Селяне пригостили гонда чим тільки могли, коли він прийшов до них. Стоячи на одній нозі з луком в руці, та з пучком отруйних стріл, заткнутих в закручене волосся, гонд дивився на стурбованих селян і на спустошені степи з призирством і з жахом.
