Вони розпитували його, чи не розгнівались на них старі боги, його боги, і що слід зробити їм, щоб задовольнити тих богів. Гонд нічого не відповів, а тільки мовчки зірвав гильку крученого дерева корели, що родить гіркі дикі гарбузи — і простяг ту гильку від дверей їх церкви до червоного идола. Потім він махнув рукою в напрямі Канхивари і пішов в нетрі. Він знав, що коли посунуть нетрі, то спинити їх можуть тільки білі люди.
Селянам не було чого більш розпитувати його.
Скоро гарбузи виростуть на тім місці, де вони молилися свому богові, а їм лишається одно, — тікати геть, тікати яко мога швидче.
Але тяжко людям одірватися від того місця, до якого вони звикли. Вони жили поки була хоч яка-небудь можливість добувати їжу; пробували збірати в нетрях орішки, але тіні з огненими очима слідкували за ними там, навіть серед білого дня. Налякані вони тікали назад до своїх стін, а на стеблах дерев, що були в цвіту ще п'ять хвилин тому, була вже обідрана кора і видно було відбитку якоїсь величезної лапи.
Що далі, то все смілішими робилися звірі, котрі гралися й ревіли на пасовиськах коло річки Вайн-Ганги. Селяне втратили бажання лагодити ті хліви, що виходили до нетрів. Кабани топтали й нищили їх; сучковаті кру-
