чою шкурою. — Певно дуже дивно дивитись на свою покришку, скинуту з голови до ніг.
— Та адже ж я не маю ніг, — зауважив Коа. — А діло се звичайне для нашої родини, і не дивує мене. А ти ніколи не почуваєш, що твоя шкура робиться старою і шкарубкою?
— Тоді я йду купатись, — дурноголовий ти. Але під велику спеку мені частенько таки хотілось би скинути свою шкуру і ходити без неї, тільки так, щоб не було боляче.
— А я і купаюсь і зміняю одежу. Ну, яка моя нова одежа?
Моуглі погладив величезну рябу спину Коа.
— Черепаха має шкуру товщу, але не таку гарну як ти, — сказав він з виглядом знавця.
— Моя тезка жаба має кращу за твою шкуру, але не таку грубу. Твоя шкура дуже гарна, все одно як віночок з рябі лілеї.
— Треба ще гарненько полити її водою. Колір нової шкури робиться зовсім гарним тільки після першого купання. Ходім купатись.
— Я понесу тебе, — промовив Моуглі, і сміючись нахилився, щоб підняти величезне гадюче тіло якраз посередині, в тому місці, де воно найтовще.
Коа лежав, сміявся з задоволення, а потім вони почали, як звичайно, бавитись.
Хлопець, що вихвалявся своєю силою, і
