шматки дерева в бруднім капкані і, подбавши добре, щоб не подихав туди свіжий вітер, обкутує брудною одежою свої голови і виголошує носом якісь гидкі співи. В нетрях багато краще.
Кобра, що поспішала кудись, сповзла із скели, напилася води і, промовивши: »Доброго полювання!« полізла скоренько геть.
— Ссс! — прошепів Коа. — То виходить, маленький братіку, що в нетрях все єсть, чого ти бажаєш?
— Ні, не все, — сміючись відмовив Моуглі, — а то-б я що-місяця вбивав нового сильного Шер-хана. В сей час я міг би убити його власними руками, без допомоги буйволів. А потім я хотів би ще, щоб під час дощу сяяло сонце, а в літню спеку, щоб дощі затуляли сонце. А коли траплялося мені йти з порожніми руками, я завжди бажав, щоб пощастило мені убити козу, а вбивши козу, бажав убити сарну, а коли вбивав сарну, то жалкував, що се не бегемот. Та се таке коїться і зо всіма нами.
— А инших бажань не маєш ти? — спитав величезний полоз.
— А чого ж іще більше можу бажати я? — маю нетрі і любов нетрів! Яке ще бажаний може бути від сходу й до заходу сонця?
— А он кобра казала… — почав Коа.
— Яка кобра? Та, що полізла недавнечко, нічого не казала. Вона полювала.
