моїх синів побіліють, як я от. Саломдгі, син Хандрибажа, сина Вівея, сина Єґазурі, збудував його за днів Баппа Раваля. А ви з якої череди?
— Що таке? — сказав Моуглі, звертаючись до Коа. — Я не розумію, що вона говорить.
— Так само і я. Вона дуже стара. Батьку над кобрами, над нами тільки самі нетрі, як і було се з самого початку.
— То хто ж він? — спитала Біла Кобра, — хто той, що сидить передо мною і не боїться мене, не знає, що то є »царь« — і говорить по-нашому людським голосом? Хто се з ножем у руках і з гадючим язиком?
— Мене звуть Моуглі, — відповів хлопець.
— Я з нетрів. Вовки — родина моя, а Коа — мій брат… Хто ти, батьку над кобрами?
— Я — вартовий над царським скарбом. Кюрун Раджа замкнув мене в се підземелля ще в ті далекі роки, коли шкура моя була темна, замкнув мене з тим, щоб карала на смерть тих, хто увійде сюди викрасти скарби. Потім вони спустили сюди скарби і прохід заклали камінням, і я почула співи жерців.
»Гм! — промовив сам собі Моуглі. — Я вже мав справу з одним брамином, коли жив між людською родиною і… і знаю, що то значить. Певне не минути лиха!«
— З того часу, як оберігаю я скарби, п'ять раз одвалювали камінь і спускали все нові
