скарби, а старих не брали. На світі нема других подібних скарбів, се скарби сотки царів. Але проминуло вже багато часу від того, як в останнє одвалювали камінь, і я боюся, що місто моє забуло про них.
— Міста немає вже. Поглянь вгору. Ось коріння великих дерев проходять поміж камінням. Дерева і люди не можуть рости разом, — запевняв Коа.
— Двічи і тричи проникали сюди якісь люди, — злістно відповіла Біла Кобра, — але вони нічого не казали, поки я не потрапила на них в темряві, та й потім вони тільки трохи покричали. А ви обоє, і людина і гадюка, прийшли сюди брехати і хочете впевнити мене, що місто не істнує більше і що мої обов'язки скінчені. І люди мало зміняються з роками, а я ніколи не зміняюся! До того часу, поки не відвалять каміння і жерці не спустяться сюди з знайомими піснями, не напоють мене теплим молоком і не виведуть мене на світ, я… я… я… вартовий царської скарбниці, а не хто инший!… Кажете ви, що місто зникло і ось коріння дерев? Ну, то нахиляйтесь і беріть, що хочете. На землі немає скарбів подібних до сих, що тут. Чоловіче з гадючим язиком, коли ти пройдеш живим по тому шляху, на котрий ступив, то менші царі будуть слугами твоїми.
— Знову нічого я не розумію, — байдуже
