Всі речі сі тверді і холодні і не придатні для їжі. А от сю, — добавив хлопець, підіймаючи анк, — я хочу взяти собі, щоб поглянути на неї при сонці. Ти кажеш, що всі сі речі належать тобі. Чи не даси ти мені сю, а я тобі за се принесу на їжу жабенят.
Біла Кобра аж затремтіла від лютости.
— Звичайно, я дам тобі, — промовила вона.
— І все, що тільки тут є, я дам тобі… коли ти будеш виходити.
— Але я хочу зараз. Тут поночи і холодно, а мені хочеться показати в нетрях сю гостру річ.
— А глянь собі під ноги. Що там лежить?
Моуглі взяв з долівки якусь білу гладеньку річ.
— Се кістка з людської голови, — спокійно сказав він. — А ось ще дві.
— Багато літ тому вони приходили сюди, щоб забрати скарби. Я поговорила з ними в темряві і вони притихли на завжди.
— Але яке мені діло до того, що ти звеш »скарбом«? Коли ти даси мені анк, то полювання моє можна сьогодня вважати гарним. А не даси, то й так гаразд. Я не вступаю в бійку з отруйним кодлом і знаю головні слова твоєї родини.
— Тут єсть лише одно головне слово — моє!
Коа кинувся наперед. Очі йому горіли гнівом.
