возиків срібла, щоб забезпечити незалежність свого царства, але здебільшого переховують свої скарби в таємниці.
Та Моуглі, звичайно, не розумівся на сих річах. Трохи правда зацікавили його ножі, але вони були тупіші за його ніж і він кинув їх. Нарешті на одному з наметів, трохи прикиданім золотими монетами, він побачив річ, котра звернула його увагу. То був королівський анк, — бичик, котрим поганяють слонів, трохи схожий на невеличкий гачок, завбільшки коло двох футів. Головка була зроблена з одного великого каміня-рубина. Колодочка на вісім дюймів була оздоблена буйно бірюзою. На кінці був пасок з нефріта, а по ньому вилася гірлянда квіток: листки було зроблено із смарагду, а квітки з рубинів, що вилискувалися між зеленим холодним камінням.
Решта колодочки була з чистої слонячої кости, а гостряк і крюк з криці, окладеної золотом, з малюнками полювання на слонів.
Отсі малюнки, властиво, і звернули увагу Моуглі, бо він бачив, що вони мають відносини до його приятеля Газі.
Біла Кобра ввесь час слідкувала за ним.
— Ну, хіба не варто, поглянувши на се, вмерти? — промовила вона. — Хіба я не зробила тобі великої милостині?
— Я не розумію сього, — сказав Моуглі. —
