в гущавині бамбукових дерев і сповістив його, що дикі ямси майже зовсім сохнуть від того, що дощі не йдуть. В нетрях всім відомо, що Саґи дуже вередливі на їжу. Вони їдять тільки найсвіжіше, та найкраще.
Моуглі засміявся.
— А мені яке до того діло? — сказав він.
— Та тепер, звичайно, тобі нема ніякого діла до сього, — сказав Саґ, поляскуючи зо зла своїми голками, — але ж потім побачимо. Ну, а що, ти ще й досі ходиш купатись до глибокого гірного озера під Бджолячими скелями, маленький братіку?
— Ні. Дурна вода все кудись виливається та й виливається, а я не маю охоти відгадувати куди, — відповів Моуглі, цілком переконаний в тому, що знає він вп'ятеро більше, нїж всі мешканці нетрів разом.
— А шкода. Не пошкодила б тобі справді маленька розколина в голові. Можливо, що вона зробила б тебе розумнішим трохи, — зауважив Саґ і скоренько щез, бо боявся, щоб Моуглі не смикнув його за волосся коло носа.
Моуглі переказав сі слова Балові. Ведмідь вислухав дуже уважно і промурчав ніби то сам до себе:
— Коли б я був один, то зразу б змінив місце полювання, змінив перш, нїж инші про се подумали. Але полювання в чужих володіннях завжди кінчаються бійкою, і тоді моїй
