конові, промовила Багіра і полізла у воду, позираючи на ряди сарн та безрогих, котрі штовхали одно одного та тупали ратицями.
— Щасливого полювання всім, хто одної крови зі мною, — добавила вона,витягаючись на ввесь зріст. Води було так мало, що один бік її лишався зовсім сухим. — А як би добре було пополювати тут, коли б не сей закон, — додала вона крізь зуби пошепки.
Останні слова її досягли до ушей чутких сарн і злякане шепотіння пробігло між ними.
— Замирення! Згадай про замирення! — тихо, тихо промурчав Газі, дикий слон. — Згадай про замирення, Багіро! Не час тепер розмовляти про полювання.
— Кому й знати про се треба, як не мені? — відповіла Багіра, позираючи на слона своїми жовтими очима. — Та ж я дійшла до того, що їм черепах… ловлю рибу, ху! Коли б я могла задовольнятися жованими гильками!
— Ох, як би ми сього бажали! — крикнула одна молода сарна, що з'явилася на світ тільки сеї весни.
Хоч і дуже сумний настрій панував між звірями нетрів, але вони не могли втриматись од сміху; навіть Газі усміхнувся, а Моуглі, котрий лежав в теплій воді, спершись ліктями на дно, дзвінко зареготався і почав збивати ногами піну.
