— Гарно сказано, дитинко, — промурчала Багіра. — Я пригадаю се, коли скінчиться замирення, — додала вона і пильно подивилася, щоб дізнатись, яка саме сарна сказала сі слова.
Поволі всюду почулися живі розмови. Було чути, як хрюкали і товклися вепрі. Буйволи сварилися між собою, прямуючи до річки, а сарни одна одній оповідали сумні історії про даремні шукання їжі. Час від часу зверталися з запитаннями до хижих звірів, що сиділи на тім боці, та й там чутки були не гарні. А буйний гарячий вітер нетрів, як і перше залітав в щілини між скелями, ламав гильки на деревах і нісся далі, вкриваючи поверхню води порохом та поламаними гильками.
— Люди гинуть коло своїх рал, — сказав молодий самбур. — Сьогодня, як звечоріло, я бачив трьох. Вони лежать так тихо, а поруч з ними їх буйволи. Скоро вже й ми будемо лежати так смирно.
— Води ще поменшало з минулої ночи, — зауважив Балу. — Ох, Газі, чи доводилося тобі коли-небудь бачити таку посуху?
— Вона кінчиться, — відповів Газі, обливаючи собі спину й ребра водою.
— Один з нас не витримає, коли се й надалі ще так буде, — сказав Балу, поглядаючи на свого улюбленого хлопчика.
