Звіри затремтіли і зарухалися. Тихе шепотіння промайнуло між ними і закінчилося криком:
— Людину! Людину! Він убив людину!
Всі зори звернули на слона Газі, але він ніби то й не чув нічого. Взагалі Газі ніколи не дочував того, чого не слід було чути. Можливо, що через те він і прожив так довго.
— Убити людину під такий час! Хіба не було иншої дичини? — з призирством зауважила Багіра. Вона вилізла з брудної води й почала як кішка обтрушувати лапи.
— Я вбив нарочито… зовсім не ради їжі. Поміж звірями знову почулося жахливе шепотіння. А Газі глянув у бік Шер-хана своїми гострими, маленькими очима.
— Убив ради примхи, — промурчав Шерхан, — а тепер ось прийшов напитись та вмитись. Хто може мені се заборонити?
Спина Багіри вигнулася, як комишина під натиском вітрюги, але Газі підвів хобот і спокійно промовив:
— Так ти вбив ради примхи? — спитав він, а коли вже Газі питає, то треба відповідати йому.
— Так, ради примхи. Се моє право і моя річ. Тобі се відомо, Газі! — майже люб'язно відповів Шер-хан.
— Так, я знаю, — відповів Газі. Він трохи помовчав, а потім сказав:
