— Говори, говори! — гукнуло з двадцять голосів.
— Убивати голу дитину — сором. Крім того, вона може стати вам у пригоді, як підросте. Балу казав за неї. Я, з свого боку, до слів Балу прикладу викуп — бика і жирного бика, тільки що вбитого, котрий лежить не далі, як за пів милі звідсіль, — коли ви згодитесь прийняти людську дитину до своєї родини, як велить закон нетрів. Чого-ж тут вагатись?
Піднялося виття двадцяти голосів.
— Та в чім же річ? Вона помре в часи зімових дощів. її спече наше гаряче сонце.
— Яку шкоду може зробити нам гола жаба?
— Приймемо її до нашої родини! Де бик, Багіро? Беремо викуп!
І знову почувся крик Акели:
— Глядіть уважніше, глядіть уважніше, о, вовки!
Моуглі був так захоплений своїми камінцями, що не звертав жадної уваги на вовків, котрі підходили до нього один за одним, щоб розглянути. Потім всі вони пішли з гори в долину за убитим биком, а лишилися тільки Акела, Багіра, Балу, та сем'я вовків Моуглі. Довго ще розлягався рев Шер-хана; він страшенно був лютий, що не віддали йому Моуглі.
— Довше реви, — промурчала собі в уси
