гіра, пантера, чорна вся, як сажа, але з плямами, такими, які мають всі пантери. Ті плями блищали й вилискувалися проти місяця, як намальовані.
Всі знали Багіру і всі її боялися, бо була вона хитра як Табаки, смілива як дикий буйвіл, і байдужа, як слон. Але голос у неї був солодший за мед, а шерсть мнякша за пух.
— О Акело і вільна родино! — замурчала вона. — Я не маю права бути на вашій нараді; але по закону нетрів, коли виникає суперечка з приводу прилучення до родини дитини, дозволяється положити за неї викуп. І закон нічого не каже про те, хто має і хто не має права положити той викуп. Чи так я кажу?
— Гаразд, гаразд! — закричали молоді вовки, котрі завжди голодні. — Слухайте Багіру! За дитину можна положити викуп. Так каже закон…
— Я знаю, що не маю права тут говорити, але як дозволите ви мені…
