— Так, присягаюся тобі тобою, що я цілком певна в тому.
— А я присягаюся волом тим, що мене викупив, що добре за те вже відплачу Шерханові, відплачу йому з надвишкою! — Моуглі подався в гущавину і зник.
— Се людина, справжня людина, — промовила до себе Багіра, умощуючись знову щоб заснути. — Ох, Шер-хане! Ні одно полювання не дасть тобі стільки злого, як те, що почав ти одинадцять років тому за маленькою жабкою.
Моуглі біг лісом все далі, та далі і серце йому палало в грудях. До лігва він повернувся, коли вже піднявся над землею нічний туман. Він зітхнув і окинув оком долину. Вовченят не було, але Вовчиця помітила, що хтось стурбував її жабеня.
— Що тобі трапилося, мій синочку? — спитала вона.
— То все від Шер-ханової балаканини, — відповів він. — Сьогодня вночі я буду полювати на засіяних степах.
І він подався поміж кущами до річки, що протікала глибоко в долині. Там він пішов тихше, бо до нього долітали скигління родини та крик сарни, котру гнали ловці. Потім почулися хижі та сурові завивання молодих вовків.
— Акело! Акело! Хай Самітний Вовк спро-
