Тут Багіра підняла одну лапу і подивилася з погордою на сині, як криця, гострі пазурі.
— Я покличу Моуглі, а він вже тобі скаже, як що схоче. Ходи сюди, маленький братіку!
— У мене в голові так шумить, як на дереві, що все вкрите бджолами, — відповів суворий голосок з дерева, і лютий Моуглі зліз додолу і добавив:
— Я прийшов до Багіри, а зовсім не до тебе, старий ситий Балу.
— Мені се байдуже, — відповів Балу, хоч слова хлопцеві зачепили його за живе. — Прокажи-ж ти перед Багірою ті вислови нетрів, яких ти вивчився сьогодня.
— Головні вислови якої родини? — спитав Моуглі, з захопленням та радістю, що може визначитись. — В нетрях багато мов. Я знаю всі мови.
— Ти знаєш не все, хлопче, що треба знати, а дуже мало. Вважай на те, Багіро, що вони не мають ніколи почуття подяки до свого вчителя. Не було ще прикладу, щоб хоч один вовк прийшов до мене з подякою за те, що я його вчив. Ну, скажи вислови ріжних родин.
— Ми з вами одної крови — ви і я, — відповів Моуглі, надаючи словам відтінок голосу ведмедя, що вживається всіма ловецькими родинами.
— Гаразд, тепер — птиць.