певне-б роспестила зовсім Моуглі, коли-б їй доручили його виховувати.
— Як можуть вкладатися в його маленькій голівці такі довгі речення?
— А хіба те, що він малий, пошкодить иншим убити його в нетрях? Ні. От через що я хочу його навчити всім нашим законам і б'ю його, звичайно злегенька, ніжно, коли він чого не знає, або забуває.
— Ніжно! Хіба ти з твоїми залізними лапами розумієш, що то таке ніжність? — промурчала Багіра. — Сьогодня вся пика йому понівечена через твою ніжність. Ух!
— Краще хай він буде битий моєю лапою, тою лапаю, що вміє й голубити його, нїж колись загине через свою несвідомість, — з запалом відповідав ведмідь. — Тепер я вчу його головних висловів, що придадуться йому в обороні від птахів, гадючого кодла і всіх четирьохногих, що полюють в нетрях і не належать до нашої родини. Коли він не забуде їх, то, при потребі, йому допоможе усякий, хто живе в нетрях. Хіба за се не варто перенести легенькі стусани?
— Ну, гаразд, але гляди-ж, не вбий людську дитину; пам'ятай, що він не дерев'яний стовп, щоб гострити на ньому твої тупі кигті. А що то за головні вислови? Я хоч і звикла милувати сама і не прохати ні в кого помилування, але мені цікаво було б знати їх.
