В лісі стояла мертва тиша в той час, як Балу закінчив свою промову.
— Мешканці нетрів прогнали їх з своїх уст, з своїх думок. Вони люті, брудні, не мають сорому і бажають, — коли ще можуть чого небудь сталого бажати, — звернути на себе увагу мешканців нетрів. Але ми не звертаємо на них жадної уваги, навіть тоді, коли вони жбурляють на наші голови оріхи і всяке паскудство.
Тільки що він закінчив, як в ту-ж мить цілий дощ оріхів і гильок сипнув зверху, і вони почули верещання, виття і побачили сердиті плижки малп високо в повітрі між тонкими віттями.
— Родину малп увільнено, — провадив далі Балу, — увільнено з товариства нетрів. Пам'ятай про се!
— Увільнено, — додала Багіра. — Але я була певна, що Балу попередив тебе давно вже про се.
— Я… Я…? З чого-ж я міг знати, що він буде бавитись з такою мерзотою? Родина малп! Пху!
Знову дощ оріхів і гильок посипався їм на голови і вони встали і пішли далі, захопивши з собою і Моуглі.
Все, що говорив Балу про малп, було правдою. Вони живуть на вершечках дерев, а тому, що звірі рідко дивляться вгору, то
