круг нього нічого, крім повітря, нема, то серце йому завмерло від жаху.
Малпи плигали з ним з дерева на дерево, і він почував, як тоненькі гильки тріщали і згиналися під вагою; потім вони з скіглинням та верещанням кидалися в повітрі то в один, то в другий бік і падали, вчепившись передніми, або задніми руками за нижчі гильки сусіднього дерева. Иноді він бачив, як простягаються на цілі милі спокійні зелені нетрі, подібно тому, як матрос з вершечка щогли бачить безмежне море; а потім знову гильки і листя стьобали його по обличчі і він із своїми двома вартовими спускався майже до землі. Так плигаючи, кричучи і виючи, летіла родина малп по деревах, та тягла за собою Моуглі яко бранця.
Спочатку він боявся, що впаде, потім росердився, — він розумів, що про боротьбу не було чого й думати, — і нарешті почав розмірковувати. Першою думкою його було знайти кого-небудь, щоб переказати звістку Балу та Багірі; — він знав, що за такою скаженою прудкістю, з якою летіли малпи, його друзі не встигнуть вганятись. Шукати кого-небудь на землі було даремною річчю; він бачив тілько вершечки дерев. Він почав дивитись вгору і побачив, як плавав там в глибокім прозорім повітрі Чіль — яструб, що стежив за своєю здобиччю. Чіль помітив, що
