малпи когось тягнуть і каменем упав на якусь сотку сажнів вниз, щоб довідатись, чи не придасться та здобич йому. В той час якраз малпи витягли Моуглі на вершечок дерева, і Чіль аж крикнув від здивовання, коли почув до себе заклик: — Ми одної крови — ти і я… — Хвилі гильок закрилися над хлопцем, але Чіль підлетів до слідуючого дерева як-раз вчасно, бо побачив маленьке смугляве обличчя, що знову з'явилося.
— Заміть дорогу! — прошепотів Моуглі. — Розкажи Балу з Сеонійської родини і Багірі з скелі Ради.
— Від кого, брате? — Чіль до сього часу ніколи не бачив Моуглі, хоча, звичайно, чув про нього.
— Від Моуглі — жаби. Вони звуть мене людською дитиною. Заміть дорогу.
Останні слова вигукнув він вже тоді, як його піднесли в повітря. Чіль кивнув головою і знявся вгору так високо, що здавався завбільшки з порошинку. Він почав стежити своїми винозорими очима, де саме нахилялися вершечки дерев від мавп.
»Вони ніколи далеко не заходять, — подумав він. — Ніколи вони не кінчають того, що почали. Родина малп завсігди шукає спробувати чогось нового. А тепер, здається мені, допробуються вони собі на лихо: Балу не
