птичка, а Багіра може вбивати де що й краще за козу«.
І підобгавши під себе ноги, він плавав в повітрі, та все стежив за малпами.
Саме в сей час Балу та Багіра були страшенно розлютовані і в великій роспуці. Багіра дралася на дерева так завзято, як ніколи ще не дралася за все своє життя, але тонкі гильки обламувалися, і вона мусіла спливати додолу, заганяючи кору в лапи.
— Чому ти не попередив людську дитину? — проревіла вона до бідолашного Балу, котрий трюхикав, як тільки міг в надії побачити мали. — Яка користь з твоїх стусанів, коли вони не змогли вберегти його від такого лиха та небезпеки!
— Швидче! Швидче! Може-ж ми ще доженемо їх, — умлівав ведмідь.
— Такою ходою? Та від нього втече поранена корова, а не то що малпи. Хіба не знаєш ти, учителю законів, такий щедрий на стусани, що коли тобі хоч милю доведеться вертітись так на всі боки, то ти луснеш? Сідай і думай. Будуй план. Тепер не час гнатись за малпами. Вони можуть кинути його додолу, коли ми будемо гнатись за ними.
— Гррр! Ух! Може вже вони й кинули його, зморившись нести! Хіба можна вірити родині малп? О, поклади мені на голову дохлих кажанів! Дай до їжи мені каміня!
