— Але для того, щоб вислухати оті оповідання як слід, треба пождати ночи, коли ми будемо неголодні, — хутко перебила його Багіра. — Наш хлопець в сей час сидить у малп в неволі, а нам відомо, що на всі нетрі малий бояться тільки Коа.
— Так, се правда, вони тільки мене й бояться. Ще-б пак вони мене не боялися, — промовив Коа. — Брехливі, дурні, чванливі, — чванливі, дурні, брехливі, — от що таке малий. Але хлопцеві між ними не солодко буде. Їм набридає рвати горіхи і вони жбурляють їх на долівку; вони носяться з якоюнебудь гилькою, мають зробити з неї щось дивне, але кінчають тим, що ломають її надвоє. Так, хлопцеві нема в чім позаздрити. Так, вони взивали мене також — жовтою рибою, чи так?
— Червяком, червяком, — земляним червяком! — закричала Багіра, — а також і ще дечим, але я соромлюсь вимовити ті слова.
— Ми нагадаємо їм, що вони повинні з повагою говорити про свого владику!
— Ааа! Ссс! Ми повинні пригадати їм се! Куди ж вони подалися з дитиною?
— Одним нетрям те відомо. Мені здається, на захід, — відповів Балу. — Ми гадали, що тобі се відомо, Коа.
— Мені? Як то? Я ловлю їх, коли трапляються вони на шляху моєму, але не полюю
