— Але прошу, він не забув скористуватись своїм знанням як закликати, — промовив Балу з гордістю. — Ви уявіть тільки собі, таке мале і пригадало всі головні вислови пташок, навіть в той час, коли тягли його по вершечках дерев.
— Вони були дуже туго вбиті йому в голову, — зауважила Багіра. — Але я тішусь з того. Ну, то йдемо до Холодних Лігов.
Всі вони знали, де лежить місцевість та, але мало хто заходив туди, бо те, що вони звали Холодними Лігвами, було не що инше, як давно залишене старе місто, яке ще заховалося і заросло все в нетрях. А звірі взагалі, рідко користуються з того, з чого користувалася людина. Вепр ще заходив иноді туди, але горді родини войовничі — ніколи. Крім того, там мешкали малпи, коли можна сказати, що вони мали якесь більш-менш постійне місце для життя. От через те ніхто з звірів, що визнають гідність свою, і близько не підходив до тих Холодних Лігов; хіба иноді в посуху забреде туди звір, бо там в напіврозвалених колодязях можна знайти воду.
— Дорога туди не близька, часу забере до півночи і треба йти негайно, — промовила Багіра.
Балу зробився дуже уважним.
— Я буду йти так скоро, як тільки можу, — промимрив він з тріговою в голосі.
