стілько малп, скільки могло там вміститись і почав їх локшити. Почулися один за другим удари: гуп! гуп! гуп!, ніби то згуки з-під водяного млина. Моуглі почув шум, почув, як щось упало і як хлюпнула вода, і зрозумів, що Багіра пробила собі шлях до води, куди ніяк не могли лізти малпи. Багіра лежала вся в воді, тільки голову висунула, а малпи купами стояли кругом ставу на червоних щаблях, плигаючи скажено, та готуючись кинутись на неї, коли вона вийде на підмогу до Балу. Тоді Багіра піднесла голову, з бороди у неї капала вода, а вона в розпуці проказала гадючий заклик: — »Ми одної крови, — ти і я«… бо вона боялася, чи не втік часом Коа. Навіть Балу, що умлівав під малпами, закректав, почувши, що Багіра кликала на поміч. Коа в той час прокладав собі шлях над західною стіною, збиваючи в яму ті каміння, що траплялися на шляху.
Він хотів вибрати краще місце для того, щоб спуститись, і разів зо два згортався, щоб переконатись, що тіло його не зранено.
Балу між тим бився, малпи вили на щаблях кругом Багіри, а Манґ, летюча миша, літала скрізь, та розносила звістку про велику бійку в нетрях. Шум бійки розбуркав усіх птиць на кілька миль навкруги; Газі, дикий слон, заревів, а ті малпи, що перебували в ріжних місцях нетрів, попрокидалися і май-
