його почало скручуватись у вузли та кільця. Ті кільця та вузли, то сходились до купи, то росходилися, то здіймалися один над одним, змінялися в якісь фантастичні форми, то зовсім щезали. І через весь час ні на хвилину не втихала його свистюча пісня. Насовувалася все більша, та більша темрява і нарешті все щезло вночи, тільки чутно було шелест тіла.
Балу і Багіра стояли нерухомо, як кам'яні, вони тихо гарчали і вовна ставала в них сторч на шиях, а Моуглі дивився і дивувався.
— Родино малп, — промовив нарешті голосом Коа. — Чи можете ви ворухнути рукою, або ногою без мого дозволу? Відповідайте!
— Без твого наказу, ох Коа, не можемо ми поворухнути ні рукою, ні ногою!
— Гаразд. Ходіть тихо до мене.
Рядки малп в безсилі повернулися до нього; Балу і Багіра теж попрямували разом з ними.
— Ближче! — прошипів Коа, і всі ще ближче посунули до нього. Моуглі поклав свої руки на Балу, та на Багіру, щоб відвести їх геть, і великі звірі затремтіли від того дотику, ніби пробуджуючись від важкого сну.
— Тримай свою руку на моїм плечі, — прошепотіла Багіра. — Тримай, а то я можу вернутись, — можу вернутись до Коа… Ааа!
