думав він. — Виходить, що й тут бояться мешканців нетрів«.
Він сів коло воріт, а як побачив людину, що наближалася до нього, то встав, розтулив рота і засунув туди пальця, щоб показати, що він голодний.
Чоловік витріщив на нього очі, а потім подався вздовж у лиці, кричучи та кличучи жерця.
Високий, товстий жрець, одягнений в біле, з жовтими та червоними плямами на лобі, наблизився до воріт. Разом з ним з'явилось найменше як сто душ селян, котрі втопчили очі в Моуглі і почали всі разом кричати та тикати пальцями.
— Як дивно поводиться людська родина, — подумав Моуглі. — Між усіма звірями тільки малпи здатні так поводитись як вони. — І відкинувши назад своє волосся, він насупив брови і подався на натовп.
— Чого ж ви злякалися? — сказав жрець.
— Гляньте ви, які у нього шрами на руках, та на ногах. То рани позаживали. Він виріс між вовками і втік з нетрів!
Справді, коли Моуглі бавився з вовчатами, то вони часто незнарошне досить боляче кусали його, від чого на руках і на ногах у нього лишилися білі плями. Але він сам ніколи не міг би назвати їх ранами: йому відомо було, що таке справжня рана!
