— І ти забув мені про це сказати, нездаро? То близько від стіни, кажеш?
— Ріккі-Тіккі, хіба ти збираєшся з'їсти гадючі яйця?
— Не зовсім! Ні, Дарзі, та коли в тебе є бодай крихта розуму, лети на конюшню… і вдавай, що тобі хтось підбив одно крило. Нехай гадюка лізе за тобою аж сюди. Бо я хочу піти на грядку з динями, а вона могла б мене там побачити.
Дарзі був справді невеликого розуму. В його голові могла вміститися зразу тільки одна думка і, лише знаючи, що і в гадюки родяться діти з яєць, як і в птиць, він спершу подумав, що з'їдати ті яйця — погана річ. 
Та його жінка була розумна птиця. Вона знала, що з яєць кобри виляжуться молоді гадюки, тому наказала мужеві гріти молодих у гнізді й оспівувати славу Ріккі, а сама вилетіла з гнізда. Вона ж з виду зовсім була подібна до свого чоловіка.
І жінка Дарзі, птаха-кравця, взялася підлітати перед Наґаїною й кричати: „Ой, хтось підбив мені крило! Хлопчище з того дому кинув на мене каменем і перебив крило надвоє“. І вона почала розпучливо бити крильцями.
Наґаїна підняла голову й прошипіла:
— Ти попередила Ріккі-Тіккі, коли я хотіла вбити його. Ну, справді ти вибрала погане місце, щоб окалічитись.
І гадюка рушила по землі за птицею.
— Хлопець підбив мене каменем, — сказала ще раз Дарзі-самичка.
— Гарно! — шипіла гадюка. — Може це буде тобі під час смерти в моїх обіймах потіхою, що я ще порахуюся і з тим хлопчиськом. Тепер мій чоловік лежить на купі сміття, та ще, поки настане ніч, хлопець із цього дому також ляже нерухомо. Чого ти втікаєш, птахо? Я напевно зловлю тебе. Поглянь на мене, дурненька.
Але Дарзієва жінка не була така дурна птиця, щоб послухати гадюки. Вона дуже добре знала, що птиця, яка гляне в очі гадюці, залякується так, що не може рушитися з місця. Тому Дарзиха не оглядалася, а далі пищала, ніби ранена, стрибала попереду лютої Наґаїни.
Як тільки Ріккі-Тіккі почув, що вони йдуть доріжкою від конюшень, кинувся бігти на грядку з динями. Там, на теплій підстілці
