ні для її хоч би й невільницького життя. Кріпак за часів кріпацтва доробив ся до члена комуни, так само як міщанин під ярмом февдального абсолютизму доріс до становища буржуа. Навпаки-ж, сучасний робітник, замісць того, щоб враз з поступом промислу піднїмати ся, спускаєть ся все нижче, нижче навіть умов істновання своєї власної кляси. Робітник стає злидарем і злидні розвивають ся ще швидше, нїж населеннє і багацтво. З цього стає видно, що буржуазія не здатна бути надалї пануючою клясою і проголошувати умови свого істнуваня за закон, що має кермувати суспільством. Вона нездатна панувати, бо нездатна забезпечити своєму невільникові навіть невільницького істнування, нездатна панувати, бо вона мусїла довести його до такого становища, що сама мусить його годувати, замість того, щоб годувати ся з його. Суспільство вже не може під нею жити, тоб-то, її життя не годить ся з життєм суспільства.
Найголовнїйшою умовою істнування і панування буржуазії є нагромадженнє багацтва в руках пріватних осіб, утворенє і побільшенє капіталу: а умовою істнування капіталу є наємна праця. Наємна праця тримаєть ся виключно на конкуренції робітників про між себе. Поступ промислу, пасивною підоймою якого є буржуазія, становить на місце відокремленности робітників завдяки кон-
