Сторінка:К. Маркс і Ф. Енґельс. Комунїстичний манїфест (1917).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 6 —

і кріпак, цеховий майстер і челядник, або кажучи просто: пригноблювач і пригноблений, ворогуючи завжди поміж собою, провадили безупинну та скриту, то отверту боротьбу, — боротьбу, що раз-у-раз кінчала ся або революційною перебудовою цілого суспільства, або спільною погибеллю тих кляс, що бороли ся.

В попереднїх історочних епохах ми знаходимо мало не скрізь цілковитий поділ суспільства на ріжні стани, знаходимо ріжноманїтні відміни соціальних становищ. В старому Римі ми маємо патриціїв, плебеїв, невільників; в часи середніх віків — зустрічаємо февдалів, васалів, цехових майстрів, челядників і кріпаків; крім того, мало не кожна з цих кляс має ще власні відміни.

Сучасне буржуазне суспільство, що повстало на руїнах февдального, не знищило клясовпх антаґонїзмів. Воно тільки поставило нові кляси на місце старих, утворило нові умови утиску, нові форми боротьби.

Проте наша епоха, епоха буржуазії, визначаєть ся тим, що вона зробила клясові антагонізми простїйшими. Цїле суспільство чим раз, то все більше та більше росколюєть ся на два великих ворожих табори, на дві великі, цїлком протилежні одна до одної, кляси — буржуазію та пролетаріат.

З середньовічних кріпаків вийшла міщанська