в яких були списані клясичні вчинки старих поганьських часів, додавали од себе нісенітниці про католицьких святих. Нїмецькі письменники з сьвітською французкою лїтературою зробили навпаки. Вони виписували своє фільозофське безглуздє по за французкими оріґіналами. Напр., під заслоною французкої критики грошевих відносин вони писали про «відцураннє від людської істоти,» під заслоною францукої критики буржуазної держави вони писали про «знесеннє панування абстрактно загального і т. и.
Підсуваннє цих фільозофських теревенів під французкі виклади вони охрестили за «Фільозофію дїла», за «Справжній соціялїзм», за «Німецьку науку соціялїзму», «фільозофське обґрунтуваннє соціялїму» і т. п.
Оттак французку соціялїстично-комунїстичну лїтературу було цїлком вивалашано. І через те, що в руках нїмця вона перестала одсьвічувати боротьбу одної кляси проти другої, то нїмець був переконаний, що він переміг французку однобічність», що він заступаєть ся за потребу правди, а не правдиві потребі, за інстереси людсьдої істоти, а не за інтереси пролєтаріяту, за інтереси людини взагалї, — людини, що не належить навіть до дійсности, а до небесних туманів фільозофської фантазії.
Цей нїмецький соціялїзм, що так поважно і
