ся? Це певно та передня сторожа, про котру згадували козаки.
ТАТАРИ: Гей, ти старий! Не йшли сюда козаки?
ДІДУСЬ: Не бачили їх мої сліпі очи.
ПЕРШИЙ ТАТАРИН (глимливо): А вуха не чули?
ДІДУСЬ: Га? Що кажете? Старий я вже та немічний, ледви ось виволік кости з хати — до гробу клонюся, перед найвисшим царем небавом стану.
ДРУГИЙ ТАТАРИН: Та що це ти взявся з тим старим балакати — не бачиш, що в него не всі дома? От краще поспитаймо дітей. Не бачили ви, дітоньки, тут десь козаків?
ВСІ ДІТИ: Не бачили, не знаємо!
1-ШИЙ ТАТАРИН (недовірчиво глядить на Остапа): Ей, чи не брешете ви, песята? А то як би, то ось… (показує шаблю) злетить головка з плечий!
ОСТАП (сміло): Вашої шаблюки не лякаємося, а козаків не бачили. (Галя починає плакати).
ПЕРШИЙ ТАТАРИН: О, ця мала скаже нам правду! (Схоплює Галю і тримає над
