Сторінка:К. М. Козацькі діти.djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 13 —

ДІДУСЬ: Побачимо, серце… може між козаків дістався.

ГАЛЯ (глядить на дорогу): Їдуть козаки… пізнаю по бунчуках. Стали на степу…

ЮРКО (і собі вилазить на дерево): Відділилося кількох і йдуть поволи в нашу сторону… Несуть щось, гейби мари.

ДІДУСЬ: Може раненого.

МАРТА (трівожно): О, Боже! Щось недобре віщує моя душа.

(Козаки з сотником входять на сцену перед могилу. На носилках у них лежить блідий, обкровавлений Остап. Кладуть його поволи на землю).

МАРТА (кидається на мари): Остапе! Сину мій!…

ДІДУСЬ (підступає до мар і прикладає вухо до грудей хлопця): Жиє ще!

СОТНИК (сумно): Ще жиє…

ОСТАП (отвирає очи і легко підводиться в гору): Мамо! Я не зрадив своїх… Скажіть батькові… що мовчав… не зрадив…

СОТНИК: Гине, як лицар, в боротьбі за рідний край і нарід. Наша вчерашня побіда — це його діло!

ОСТАП (всміхається): Дідусю… я вратував наших… гетьман.