Цю сторінку схвалено
— 14 —
СОТНИК: Малими своїми грудьми заслонив гетьмана і куля татарська поцілила його в бою. Привів татар саме в пору.
ОСТАП: Мамо… скажіть батькові, що… я бився за Україну… Дідусю!… я не зрадив… (конає).
МАРТА І ГАЛЯ (припадають до нього): Боже! він умер!…
(Козаки стоять мовчки над марами).
ДІДУСЬ (робить хрест над Остапом): Не плачте! Дай Боже усякому такої смерти. Я старий йому завидую. Щасливий, хто положить життя за рідну землю — такому честь і слава на віки!
(За сценою чути спів женців: „Місяцю рогоженьку, світи нам доріженьку. Щоби ми не зблудили, віночка не згубили…” (Можна яку іншу обжинкову пісеньку вставити]. На сцену входять дівчата з серпами, вінками і китицями квітів. Побачивши мари, стають мов вкопані).
ОДНА З ДІВЧАТ: А це хто? (Наклонюється). Малий Остап! Умер!
КОЗАК: Погиб у лицарськім бою за рідний край, за нарід свій!
