Се Бог послав для користи людської нам хорошого терплячого працьовника, земляка д. Терапонта Петровича Саєнко, котрий од зорі до зорі лазить по грядках, не зважа на росу, а инодї на спеку, або й вітер холодний, копошить ся, культівує, то й сад, що був колись трухлий-похилий…
Провидїннє дало йому духову і фізичну силу оживити безплодну затужавілу землю, заплїснїлу, майже закинуту, зарослу кропивою, то курячою слїпотою, то хмелем, то будяками, лопухом. Та треба було погладити баюри, глинища. Йому все те удалось невсипнучим трудом викорінити і зробити таку принадну і корисну людям школу.
В околицї округи сусїдні сади понаповняли ся молодими щепами, кущами, ягодниками за дешеву цїну — настачить ся не можна. І всякому тепер селянинови можна душу одвести то киселем, то пирожком, то вареником. Опріч того багато молодїжи заохочено до приємної і здорової дїяльности, вбачаючи перед собою такого учителя, що з під його рук усе так, як із води йде.
Х. Кулїшівка, 1902 р. 16 липня.
