підготовлення ґрунту для голоду зробила Денікинська армія, зруйнувавши і розграбивши селянське господарство, та армія Вранґля, що продовжувала ту руйнацію й вивезла за кордон своїм »покровітелям« рештки награбованого в українських селян збіжа.
Червона армія — се ті самі Слащови, ті самі Моллери, — лише докінчили руїну своїх товаришів-противників.
Так! для українського народа нема й не було двох московських армій, а була лише одна »московська«, що нищила і нищить, руйнувала й руйнує його. Навіть незаконний (бо син не православної) »блюстітель російського престола« Кирило у свому »монаршому маніфесті« стверджує се, кажучи, що »нєт двух русскіх армій«… Червоні і чорні вожді »русскіх« армій, та ідеольоґи її брутальности, грабіжництва є одночасно й ідеольоґами московського імперіялізму„ що творить єдиний крівавий фронт проти українського народу.
Для українського народу нема двох, чи трьох рідних московських ідеольоґій, московської експанзії і метод переведення її в життя, а тому для нього нема двох — чи трьох, або й більше московських ґруп, які створилиб там силу, що кермуючи своїми арміями, направлялаб експанзію Москви в иншому напрямку, або переводила її в життя иншими методами, а не насильством, розбоєм і руйнацією України.
Та перекиньмо ще єдну сторінку з недалекої минувшини.
У бувшій Росії — весна революції… На руїнах старого деспотичного ладу народи бувшої Росії святкують велике свято революції:
Там »рівність, братерство й свобода!« — чується пісня волі звідти…
На старому царському престолі, сидить »русская революціонная демократія«. Вся влада в руках її. Право карати й милувати в руках її. Вона стала повноправним наслідником спадщини царату, а тому й має право, те чи инше зі спадщини скасувати, розбити, знести. замінити новим і т. д. Багато вона дечого зруйнувала, відкинула зі старої спадщини, але… але не відмовилася від старого царського »наслєдія« бути єдиним, безконтрольним »Всеросійським« Національним Правительством.
»Росія должна бить єдіной, велікой, могучей і сільной« чуємо ми слова з уст проводира »русской« революції А. Ф. Керенського у Київі на залізничому двірці і в унісон йому вторить другий провідник »русской« демократії С. Н. Церетеллі: »Ми не остановімся прінесті в жертву цєлому часть«…
»А в Якутскую область не хотіте!?« — чується погрозливо-запитуючий викрик із лав московської демократії у Петербурзі в 1917 році на »Всеросійській« демократичній нараді у відповідь на домагання автономії Центральною Радою. Українська Центральна Рада оголошує перший свій
