універсал і у відповідь на нього »Всеросійський« уряд видав відозву до »Громадян України«, якою має на меті дезорґанізувати український національний табор, закликаючи український народ чекати »Всеросійського Учредітельного Собранія«, а тому не йти за своєю демократією. Таку саму відозву повторили в 1919 році Троцкій, Денікин і Врангель, тільки в иншій редакції.
Визволене з деспотичних ланцюгів національне життя українського народу бє нестриманим джерелом, проявляючи себе у всій широті, а в центрі самої України сидить аґент »русской« соціяльної демократії, член партії російських соціял-революціонерів Оберучев, який веде, на директиви із центру, боротьбу з українським національним відродженням.
Не спиняючися перед жадними засобами, він, за діяльність якого відповідає партія російських соціял-революціонерів у спілці з політичним комісаром російським соціял-демократом Кирієнком, за котрого відповідає знову російська соціял-демократична партія, спирається у своїй боротьбі на прислужників старої охранки і провокаторів, як Ґеровські, Будиловичі, Яворські й инші та на реакційні полки донського козацтва, а також »лейб-гвардії кірасірів Єго Величества«, як називали себе сі полки і по революції. Аґенти російської соціяльної демократії замордували у Київі полуботківця Бугайова і Білика, застріливши їх »при попиткє біжать«.
Перший український полк гетьмана Богдана Хмельницького при відході з Київа на фронт обстрілюють кирасири.
Призначається слідство, і тут виявляється, що обстріл зорґанізували підручні с.-рев. Оберучева і навіть сліди ведуть до… та тут приходить наказ із ставки припинити слідство, а російське революційне правительство се протизаконне, протиморальне розпорядження санкціонує.
Сим розстрілом пролита кров сотні українських козаків. Шістьнацять чоловіка лягло холодним трупом, а на могилах їх насміхається »російська« революційна преса, йдучи одним фронтом і в тісному контакті з »Кієвлянином« Шульгина.
Вониж українські »націоналісти«! Вони — сі 16 молодих вояків, бачте, українські »шовіністи«, а тому й дезертири, злочинці і т. д. — чуються голоси з уст »російської« демократії.
З усіх кінців України і бувшої Росії: з далекого Сходу, Сибіру, Туркестану, Кавказу, холодної Фінляндії, з усіх кінців, де тільки билось одно живе українське серце, до Петербурга, Київа, Ставки пливуть тисячі горячих протестів проти злочину, проти самого Оберучева. Всі вони домагаються вияснення правди, вияснення винного у пролитті української
