Оберігаючи її шовкові панчішки і елегантні черевички від вогкости, він поставив її, наче порцелянову статуетку, в човна. Він одшукав сало і акуратно уклав його на носі човна. Далі він легенько піддав човнові коліном, і той вкупі з порцеляновою богинею плавко спустився на воду. Перебийніс улаштував весла і лагодився сідати. В цей момент щось зашаруділо в кущах, і на беріг вискочив бандит з рушницею в руках. Альцеста заніміла від жаху, Орест Перебийніс ураз повернувся ліворуч, колосальним стрибком упав у ліщину і зник з очей.
XIII Альцеста встигла тільки побачити, що бандит був увесь обсипаний тирсою, наче він замість грабувати подорожніх цілісінький день пиляв дрова. Обсипане білою тирсою обличчя бандитове на одну коротку мить здалося їй страшно і незрозуміло знайомим, ніби вона довгі роки що-дня бачила його уві сні. Але думки ці майнули Альцесті як блискавка, бандит, не спиняючись, кинувся до човна, у те місце, де було заховане сало.
„Яресю! в смертельнім жахові скрикнула Альцеста. Бандит лівою загрозливо навів на неї рушницю, а другою рукою діставав з човна сало. Добувши його, бандит ступив до Альцести, вона заплющила очі й зомліла.
Довгі роки подорожи з доктором Леонардо, його любов до неї, остання подорож у Слобожанську Швайцарію, квас на базарі, селянин Черепаха, легендарна баба, добрий древонасадець, його жахлива біографія промайнули в її уяві. Немов у далині заграла сопілка, і раптом усе затулила гігантська постать Перебийноса…
З крахом хруснуло гілля, з кущів вилетів Орест Перебийніс і, підскочивши до бандита, одним могутнім ударом перебив йому носа. Бандит покинув рушницю і сало, схопився обома руками за ніс і втік у хащі, обтрушуючи все по дорозі білою тирсою.
Перебийніс підійшов до Альцести і ніжно поцілував її в напіврозкриті вуста. Мов квітка лев'ячого
